Тривалість щорічної відпустки

Відпустка під час воєнного стану

Під час воєнного стану діють особливі правила для трудових відносин, установлені Законом від 15.03.2022 № 2136-IX (далі – Закон № 2136), і ці правила стосуються, зокрема, надання щорічних відпусток. Тут також є зміни: Законом № 3494 внесено уточнення та доповнення до ст. 12 Закону № 2136.

Нововведення такі:

1. Частиною 1 ст. 12 Закону № 2136 передбачено, що коли тривалість щорічної основної відпустки працівника становить понад 24 к. д., то не використані у період воєнного стану дні такої відпустки переносяться на період після припинення або скасування воєнного стану. Наразі цю норму доповнено таким положенням: за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження зарплати.

2. Надання працівникові будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки з усиновлення дитини) понад щорічну основну відпустку 24 к. д. за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати (абзац третій ч . 1 ст. 12 Закону № 2136). Тобто роботодавець зобов’язаний надати працівникові щорічну відпустку тривалістю 24 к. д., а всі відпустки, що перевищують цю тривалість, можуть бути перенесені на період після закінчення воєнного стану або можуть бути надані без збереження зарплати.

Проте! Хочемо наголосити, що чинити так – це право, а не обов’язок роботодавця! Якщо згідно із законодавством та умовами трудового договору працівникові належить відпустка більшої тривалості, ніж 24 к. д., а роботодавець має можливість і бажання виконати законодавчу вимогу, то надання такої відпустки працівникові не вважатиметься порушенням.

3. Правила про обмеження тривалості відпустки строком у 24 к. д., що діє під час воєнного стану (див. вище), не застосовується, коли йдеться про відпустки керівних працівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших закладів та установ, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників.

4. Під час воєнного стану роботодавець може відмовити працівникові у наданні будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури (ч. 2 ст. 12 Закону № 2136).

Після внесення змін до цієї норми роботодавець має право відмовити у наданні будь-якого виду відпустки також і у випадку, якщо працівника залучено до виконання робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Відпустка у мирний час

Право на відпустку всіх осіб, які працюють на підприємствах незалежно від форм власності, закріплено у ст. 2 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504). Цим Законом установлено такі види відпусток (ст. 4):

• щорічні (основна та додаткова);
• додаткова у зв’язку з навчанням;
• творча;
• соціальні (у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, у зв’язку з усиновленням дитини, додаткова працівникам, які мають дітей або дитину – особу з інвалідністю);
• відпустка без збереження заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається усім працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів (далі – к. д.) за відпрацьований робочий рік, який відлічується із дня укладення трудового договору (ст. 75 КЗпП, ст. 6 Закону № 504). Для окремих категорій працівників установлена більша тривалість щорічної відпустки.

Тривалість щорічної основної та додаткових відпусток